Україні вже 20. Ще на при кінці ХХ століття ми думали,
що ось вона, воля… Думали, що розвиваємось і творимо нову, незалежну, єдину і
неповторну, європейську державу. Всі свої надії покладали на тих, хто очолював
нашу молоду і квітучу Вкраъну. Час йшов, выдбувались реформи, змінювалась
влада, мінялись погляди, тай взагалі, щось змінювалось. Але питання перше: чи
були зміни щось у кращу сторону?
В 1991 році ми тішились першим президентом нової,
незалежної держави Леонідом Макаровичем Кравчуком. Але довго ця втіха не
тривала, вже у 94 році його «скинули» із влади, а разом і з ним від України
«йде» весь ядерний потенціал. Таким чином, наша держава стає на щабель нижчою в
інтересах світової еліти, оскільки боятись їм нічого…
До влади приходить Леонід Данилович, який і втримався
на позиції два терміни. У 1996 році була прийнята конституція України, що
певним чином почала регулювати дії громадян, по новому вказувати місце соціуму
в державі. Все це – поки що не грає великої ролі для держави, хоча вже є
незалежність, свої держсимволи: конституція, президент, гімн,
прапор, тризуб. Так, ми стали повноцінною державою.
І ось-ось воно, на горизонті політичного фронту
держави видніється демократія, чи щось подібне. У сильну політичну боротьбу
вступає В’ячеслав Чорновіл, людина з великої букви. Патріот своєї країни і
свого діла. На виборах президента України після першого терміну Кучми,
висовують кандидатуру Чорновола на пост. Він ставав реальною загрозою для
опонентів та й не тільки. Ця людина не дала б змоги олігархічному кланові
творити свавілля і неправомірні справи у законному світі молодої держави.
Країна б не керувалась на інтеграцію в Росію, а навпаки, росли шанси
якнайшвидше потрапити у Європу.
Але, трагічна смерть, обставини якої досі не дуже то й
відомі, змінила все майбутнє держави. До влади знову повернувся Леонід
Данилович, з нами далі «товаришувала» Росія ще з часів Богдана Хмельницького, а
про Європу, європейське життя із всіма умовами і хорошою зарплатнею. Натомість
настав період трудоднів за мізерні гроші, та це ще не було так страшно, бо жити
можна було нормально. В цей час середній клас якраз зміг нормально «піднятись»
і триматись на висоті.
І ось знову вибори президента. Людям надоїли злидні,
олігархічний клан тощо, вони вийшли на вулиці, щоб відстояти свої права,
довести, що ми не стадо, яке йде за пастухом… Але пішли…
Ми пішли за пастухом, повелись на красиві слова
оранжевого неба. Заманили нас на сир в мишоловці. І в той час група, що
оточувала помаранчеву мишу, творила свою політику. Розвивала свій бізнес, свої
інтереси ставила понад усе. Цей політичний бомонд довів країну до безладдя,
проявляючи «демократію» у гучних словах із своїх лозунгів. І вже весь світ
почав сміятись, та не так голосно, як у 2009-10 році, та й по сьогоднішній
день. Цей сміх світу переходить в істерику, а згодом перейде в плач.
Прийшов новий президент у 2010 році. Віктор Федорович.
У нього теж були гучні гасла, що направляли нас йти і голосувати за великого
політика, розумного професора, доктора економічних наук. Але ось він і став президентом.
Ми позбулись Севастополя ще на декілька років, ціни на газ по сьогоднішній день
не визначені. «Азарівське» реформування не привело країну в кращу сторону а все
державні кредити зросли у декілька десятків разів. Куди ці гроші діваються,
ніхто не знає. Натомість у нас появилась «демократія», судять не простих людей,
а й навіть політичні сили (Луценко, Тимошенко), на допит приводять колишніх
президентів. Так би мовити, все налагоджується, справедливість, судочинство у
законних рамках. Але це ж суд проти опозиції.
Таким чином нам знову замилюють очі, щоб творити свої
брудні справи 90-х. Ми не бачимо, які саме реформи в країні проводяться. Як
такого відкритого доступу до інформації немає, мало хто розуміє, що на пенсію
піде пізніше, а податків платитиме більше. Проте, тішаться, що хоч хтось
відповідає за свої політичні «гріх».
А чи не пора нам вже підніматись із брудного болота?
Чи не пора очі промити від нечистого мила? А то, не приведи Господи, нашу
країну приведуть до повного безладдя, і все те, що ми отримали в 1991 році
просто зникне з пам’яті та книжок історії (за останньою тенденцією,
більшість правдивої історії таки зникає).
А пишу, бо не байдуже, де житиме моя дитина...
Комментариев нет:
Отправить комментарий