На календарі 27 квітня. Збігло уже два місяці по тому, як на
Майдані розстрілювали людей. Побачене мною навіки залишиться в моїх очах. Тепер
соромно викинути папірець на узбіччя, навіть якщо поряд і в радіусі кілометра
немає урни. Рука не піднімається порушувати цінності, за які люди стояли понад
3 місяці. Совість мучить за усі «грішки», які були до «Майдану».
А за що стояли люди? За справедливість! За правду! За добро!
Так у світі ведеться, що завжди добро перемагає зло. Біле
превалює над чорним. Які б сили не перемагали зараз, усе це тимчасово, бо
завжди перемагає добро. І хто за чесну справедливість, за вірність доброті, той
у виграші рано чи пізно.
За що загинула «Небесна сотня»? За майбутнє, до того ж не
своє. Запитував у соте в людей, котрі повернулись із пекла в лютому за що вони
стояли? За дітей, які ще не народжені, за країну, яка ще не ожила
по-справжньому, за себе, хто ще не побачив справедливості. За ідею бути
вільним. Але хлопці загинули. Чиїсь сини, діти, брати, чоловіки, батьки…
Сьогодні вони є, а завтра – нема. Дорога ціна незалежності, волі, свободи,
справедливості, чесності, чистоти…
Мені так жаль, що ціна життя у деяких персон оцінюється в
грошовому еквіваленті. Є певні особи, яким начхати на таких, як ми – простих
жителів. Нагадує ситуацію 16-17 століть, де один панував, інші – м’ясо і сила.
І що б ти не робив, щоб не казав, все одно залишаєшся рабом.
Сьогодні бездіяння і неповагу до свого народу продовжує
проявляти будь-що, що називає себе чиновником. В Києві засіли основні паразити
суспільства, по областях та районах – їхні підопічні. Гнила система ніяк не
змінилась. І я чув не раз, що ми багато вимагаємо від держави, бо усьому час.
Як казав один відомий майданівець «Я не вірю у надскладні політичні процеси». Я
не вірю сьогодні у слово закону, у слово суду та інших структур. Як можна
вірити тим, хто нас обманював 23 роки?
Грядуть президентські вибори. А кого обирати? Є варіанти?
Знову ставлять перед фактом: обирати найменше зло. І куди це зло приведе знову
ту країну?
Сьогодні українці довели не тільки світові, але й самим
собі, що вони - не раби. Що вони нескоренні, нездоланні діти своєї землі і
батьки свого майбутнього. Величина цих слів перевищує усі можливі норми кипіння
суспільного життя.
В 2012 році змінився сонячний цикл. Із ним повинно було
змінитись усе. На прикладі українців, здається, почав змінюватись світ.
Але залишається у 21 столітті одна проблема усього світу:
неконтрольоване беззаконне володарювання силами та землями.
Дивно, що сьогодні, коли людське життя та гідність у
цивілізованому світі стоїть на першому місці, існують держави, де всі ці
цінності – дрібниця. На людей не зважають, не зважають навіть на цілі суверенні
держави, які прагнуть спокою, добробуту і цілісності.
«У нас есть национальные интересы». Фраза, яка зруйнувала
мою логіку. Скажіть, люди добрі, які можуть бути інтереси у зовсім чужої країни
в іншій країні, посягаючи на територію, економіку, політику? В чому ці інтереси
полягають? Знищити сусідню державу? Та ні, навіщо? Захопити землі, де
розпочнеться партизанська війна і в цей же час викликати агресію в усіх без
виключення країн світу? Не думаю, що це інтерес самої держави. Показати, хто в
хаті господар? Кожен сам для себе знає, хто господар! То для чого це все? Ще й
в час, коли панує 21 століття.
Більше того, мій юнацький максималізм не зовсім розуміє, як
можуть 2-3 людини вирішувати долю усієї країни: а це якраз людей! Як можна
спокійно жити людям, знаючи, що є ймовірність того, що завтра прийде невідомий
і почне гнати в шию з рідної хати?
Скажіть, люди добрі, чому мені повинні вказувати, як жити?
Чому мною повинен хтось керувати? Я не знаю, може це мені пан Турчинов чи Путін
пояснять? Чим я гірший за Путіна, Януковича, Турчинова чи ще когось? Чому я не
можу керувати країною, людськими долями і казати кому куди йти?
Поясніть, любі мої, в чому така привілегія цим людям? Я
такий же громадянин своєї країни, так само виріс на свої землі, так само вмію
говорити і точно уже не дурніший за цих персон.
По суті, ми ніколи не обирали наш вектор. І тут дали нам
шанс. Ми обрали силою вектор нашого життя, однак нас не відпускають, змушуючи
примусово передумати! Шанс на друге життя нам ніхто не дасть, і дітям й онукам
теж ніхто шансів більше не даватиме. Бо хто це може робити – лише Бог.
За що боролись на Майдані? За те, щоб на нас начхали?
Скинулись усією країною й підняли на ноги армію? Та ні, як би ті гроші пішли в
армію, то вона б дійсно стала на ноги. А гроші десь запилились. І знову одна і
та ж схема. У бідного заберуть останнє, бо той чесний, ще й обдурять!
Що далі? Надія на Бога? Надія на сусіда? Надія на самого
себе? Надії більше нема. Є дія. Одним словом – лише бити морду. Всі ці
політичні діалоги, процеси, спілкування – лише чиста вода. Її у нас достатньо!
Що залишається сьогодні мені робити особисто? Моя б воля, я
б викликав усіх «гамнодавів» на дуель і по одному відстрілював, як це робили з
українством. Якщо є сміливці-депутати України, Росії, Європи та Америки, то
знайдіть мене. А я популярно поясню, що потрібно цій країні, бо до вас «достукатись»
можна лише шинами та молотами. А мене ж тоді назвуть провокатором…
Я вірю, що переможе добро. Лихі часи минуть. Серце наллється
гарячою кров’ю і вдихнемо свіжого повітря. Україна ще буде такою, яку хочемо
ми!
Крик душі… якось так! Продезінфікуйте Схід, тримайте оборону
на кордоні. Україна допоможе, повірте! Слава Україні, Слава Небесній Сотні!
