Літній місяць
вкрив ненаситні вулиці Києва теплим дощем. Загойдалися дерева і зашуміла
листва. З-за хмар свої проміння пускало сонечко, осліпивши всю Борщагівку.
Маленькі калюжки, що недавно залились від дощу, стали висихати. Люд топцював по
вулицях у своєму напрямку, не знаючи, що зараз він у районі, де все
розпочинається….
Великі труби
хлібокомбінату здавалися сторожовими вежами, які споглядають на жителів
Жмеринської із піднебесної. Глузливий запах свіжоспеченого хліба кормив усіх
голодних на вулицях Києва. Навколо розкинулись Височенні панельні будинки. Десь
глибоко, в серці самої Борщагівки стоять два будинки-близнюки. Непорушні, мов
вежі Карфагенської фортеці. Вони також спостерігають за всім, що відбувається
навколо: дитячі майданчики, де несамовито гасає дітвора, втікаючи від своїх
мам. Ті, не даючи ради, викрикують звірським голосом: «Стій паскудо! Вдома
покараю! Всі штани в грязюці!». Недалеко й парк. Нещодавно на стенді прочитав,
що він є інтернаціональним. Хоча, серед інтернаціоналістів, мабуть, лише одні
квіти, висаджені вздовж алей, й то не факт.
Вздовж живої
артерії столиці та України – великої кільцевої дороги – тягнеться ряд зупинок.
Найбільше мені до серця припали дві: Електронмаш – бо назва дивакувата, в честь
заводу, і нагадує чи то район Шулявки, чи то відлуння із далеких радянських
часів, друга зупинка – Жмеринська. Це місце не забуду ніколи. Воно манить мене
щохвилини до себе. Довгий підземний перехід, який веде по той бік кільцевої. В
середині невеличкі контейнери із продавцями, що невпинно торгують різним
продовольством. Цю зупинку ще називають «Обойним» (Шпалерним). Все тому, що по
Жмеринській, точніше вздовж кільцевої дороги зі сторони Жмеринської розкинувся
довжелезний шпалерний ринок. Там, звісно, окрім шпалер можна знайти різні
необхідні для будівництва та ремонту «інгредієнти», але шпалер достатньо, щоб
вкрити всю площину Києва.
Борщагівка… Весь
район не такий мені відомий, але коли чую це слово, то серце заливається
кров’ю. Певно, там навіки залишиться частинка мене. Не такий довгий, але такий
приємний час я там провів. Сподіваюсь, що я там надовго! І коли кожного разу я
сідаю на 401 «маршрутку», то із нетерпінням чекаю, коли проїду повз десятки
зупинок: там і мед містечко, і НАУ, Героїв Севастополя, Сім’ї Хохлових… І ще
багато інших, дуже знайомих назв.
Там народилось
моє серце і перше, справжнє вічне кохання.
Лесю, Я тебе кохаю!
