Зайшов через такі хащі.
Вийшов невідомо куди. Читайте, а продовження буде.
Чому ми так
хреново живемо? Це питання, я впевнений, задає собі майже кожен українець. І не
дарма. А якщо ще аналізувати повідомлення в ЗМІ, то наступає повне офігівання.
Я не буду детально розглядати те, що зараз кожен другий канал керується
сенсацією, скандалом чи чорною хронікою, хоча варто було б. А краще спробую
описати свій головний біль із політичної тематики.
Сьогодні
щось заговорили про відвідуваність мого блогу із сусідом Віталіком, де він
спитав, чи пишу я на суспільно-політичні теми? Та ні, тут нічого суспільно
важливого немає. Але так хочеться чогось такого грандіозного написати, щоб всі
ахнули і розумію, що ті, хто сюди заходить — мої друзі, а більшість із них й
так знають, як все буває хреново і чому.
Але про всяк
випадок, якщо ці набори слів ще хтось інший читає, то пишу саме для вас. І хоч
мрія моя — це створення активізації зараз пасивного населення, я розумію, що
тут це майже не реально. Я буду намагатись викладати свої думки максимально
лаконічно і доступно. Розумійте, як хочете.
Як завжди, я
підводжу читача цього блогу до найголовнішого, того, що хочу сказати. Ось зараз
думаю, як би то правильно вас підвести до теми, яку хочу висвітлити. По-перше,
всі знають, що у порівнянні з іншими країнами живемо ми хреново. Ціни на пальне
та продовольства у нас зростають, а зарплатня — копійки. Мало того, ми ж навіть
не всі можемо влаштуватись на роботу, зокрема по спеціальності. І я вже не
говорю про студентів. Де ж таке може бути? Всі вимагають молодих спеціалістів
із досвідом роботи. Аномалія! А де ж взяти цей досвід? Маячня… Перелічувати цю
маячню можна ще довго, а чи варто?
Чи варто
говорити щось про народ, коли його не цінують, а навпаки, тримають за лайно.
Кидають у котлован всіх, і мішають із нечистотами. Гидко? А як ще може бути?
Нас обманюють як можуть.
Ось до
прикладу є такі факти про те, як нас обманюють. http://tsn.ua/politika/poroshenko-poobicyav-viddati-zarplatu-ministra-na-blagodiynist.html
Якщо ви перейдете по цьому посиланню, то побачите заяву на одному із
українських телеканалів міністра економіки, розвитку і торгівлі Петра Порошенка
про те, що він економічно чистий, зберігає всі чеки і готовий показати свою
декларацію. Гарно продуманий хід із чеками, але давайте поговоримо про той
факт, який я знаю. Порошенко — великий земельний монополіст. Ну, не будемо
торкатись його земельних володінь на Вінничині, а візьмемо детальніше його
власність — Погребищинський цукровий завод. До речі, те місце, де люди
найбільше працювали. Тобто місце праці для тамтешнього громадського осередку.
Але па Петро викупив цей завод і… закрив його! Свою дію, як кажуть тутешні
мешканці — аргументував тим, що йому недостатньо землі для того, щоб вирощувати
цукровий буряк. Він ж вимагає більше землі для того, щоб завод міг у
нормальному вигідному режимі працювати. Але питання наступне: якщо немає землі,
то чому цей буряк не закупляти у місцевих аграрників, які, натомість вивозять
його в інші регіони, де й продають? Логіки не бачу, але, думаю, пан Порошенко
все прорахував, не дарма ж його призначили міністром економік. Толк, певне,
бачить у всьому. Та ще й, як мені нещодавно стало відомо, меценатством почав
займатись (деражвнослужбовець). Так на днях його визнали меценатом року див.
тут (http://tsn.ua/politika/poroshenko-stav-laureatom-premiyi-lyudina-roku.html).
А ще я б із задоволенням поговорив про пані
Герман. Творча амбітна людина. Перший радник президента України. Перш за все,
Ганна Герман — письменниця. Почнемо з «Червоної атландити». Хтось назве цю
книгу — хорошим письменницьким творінням (найшов у деяких рецензіях), знайде
там різні образи: сучасні, минувшина, перелом віків, націоналізм тощо. А хтось
(а в мене є такі знайомі, які осилили прочитати цю книгу) скаже, що дарма
потратив час на цю «маячню». Звісно, на колір і смак, товариш не всяк. Але
особисто я прочитати цю книгу так і не зміг. Можливо, там таки є щось хороше. А
ось на ще одне творіння першого радника «Піраміди невидимі» івано-франківський
молодіжний «Поетичний театр» вирішив створити виставу. Що ж, 22 квітня «молода»
Герман дебютує на великій сцені! Ну а чим їй ще займатись? Президенту нашому
сам Бог уже не радник. Гроші у неї є, треба ж відпочити якось на старості літ.
Хоча, відпочивається їй щодня із комфортом. Ось нещодавно зустрів чудове
повідомлення на сайті одного загальнонаціонального телеканалу. Кажуть, що син
Герман роз’їжджає на «мерсі» за 200 штук баксів. Дивно, а звідки такі гроші. І
що найголовніше — саме ця машина зареєстрована на водія пані Герман. Виходить,
це може бути службова машина, куплена за наші ж гроші, наші податки? Прекрасно.
А я кожного дня думаю, куди ж мені діти свою денну норму в 20-30 гривень?
Точно, забув ж! Потрібно сплатити податки, щоб купувались машини «S» та VIP класу
у вищих чинах. Все-таки, давно пора б пані Герман валити у творчість. Словом не
вкрадеш!
Знаєте, скажу відверто свою думку. Ми та країна,
яка вперто вірить у якийсь ідеал, у якесь майбутнє. І нашому поганому
сьогоденні винна не влада, а ми самі. Ми — обираємо. Ми — підтримуємо. Ми —
робимо. Якби не ми, то хто б їм давав гроші на ті ж автівки? Якби не ми, то де
б була держказна? А ми все пашимо. Я не був у СРСР, але вже начитався і
наслухався про той час. Я родився на переломі віків. І, роблячи висновок із
того, що почув від простих незаангажованих людей, як їм жилось в союзі, я
зрозумів, що не так погано, бо була дисципліна. У своїх так не крали. Але люди
працювали, працювали, працювали. «Червоні» вибудували такий народ, який і далі
працює, працює, працює. І не замислюється над тим, що окрім праці — нам
потрібно думати над тим, що чекає нас завтра, чи отримаємо ми свою законну
тисячу, чи матимуть наші діти в 20-30-40 років шматок хліба? Чи не розкрадуть
по частинкам наші землі? Не забуваючи історію, але і не згадуючи її подивимось
у майбутнє! Куди ми котимось? Один — магнат, друга — письменник, третій —
«зек». Корупція на кожному кроці. Суд у нас несправедливий, корумпований,
заангажований. Медицина у нас ніяка та ще й платна (не зважаючи на Конституцію
України). Свобода слова?! А хто дасть гарантію, що після написаного мною цього
тексту, я не буду побитий, чи ув’язнений? Але я маю мовчати?
Щодо свободи слова! У нас кожна політична сила у
передвиборчі гонці б’ється в груди, що «акулам пера», «майстрам слова»
можливість вільно виражати свою думку буде надана на максимальному рівні. І як
тільки почали зникати «темники» у 2005 році, як з 2010, за деякими джерелами
вони знову починають з’являтись. Цікаво, то що тоді, під поняттям «свобода
слова» розуміє влада? Можливо, вони думають, що просто говорити — це вже
свобода?
І коли звернеться будь-яка особа до українського
суду із позовом про порушення свобод, чи, навіть, того ж закону України «про
інформацію», то з неї посміються та й все. А що ми можемо говорити про свободи
і відстоювання своїх прав у суді, якщо судова система у нас ніяка. Правоохоронна
система — ніщо. Лише створені бійці спеціального призначення для того, щоб
вчасно придушувати повстання народу. І всіх не перелічиш. Хай тільки-но якийсь
чолов’яга вийде під стіни владних структур, як тут же приїде наряд «Беркута», і
миттю відправить у задню частину машини. А що найгірше, то після арешту туди
заскакує декілька бійців і машина, наче на великих пружинах, починає гойдатись.
Потім читаємо у стрічці новин: «Там-то і там-то у відділенні міліції помер
чоловік. За попередніми висновками він наштовхнувся потилицею на міліцейську
палицю». Я кажу, звісно, образно. Але контекст, думаю, вам зрозумілий. Проти
свого народу ж боремось. А якщо захищати свою честь та гідність перед іншими
країнами, то ми мусимо повзати на колінах і віддавати якусь частинку землі, щоб
нас не накопали в дупу.
Армія в нас ніяка. І з тих часів, як Кравчук
віддав ядерну зброю, нас перестали боятись. Мало того, нас перестали поважати!
Я б і сам перестав поважати! Навіщо було віддавати ядерну зброю? Чим вона
заважала? Чим заважав розвиток ядерної технології? Тим, що світ відмовляється
від цього? А те, що світ прогресує на відміну від країн СНД приблизно на років
40-60, а деякі й на 100, то нічого? Їм можна вже відмовлятись від такого
задоволення! А ми б ще потерпіли!
Вчитись варто на власних помилках! Чому Галицька
держава не вижила? Тому, що не створила своєї армії! У нас її теж скоро не
буде! Судіть самі: за неофіційними даними, щоб «відкосити» від армії потрібно
всього заплатити 1000 у.о. Комусь, щоб пройти службу, потрібно навпаки,
заплатити таку ж суму. А є ті, яким байдуже. Тим накладають якісь штрафи.
Звісно, не говоритиму про всі військові комісаріати, бо є дійсно порядні
начальники. Але їх не так вже й багато.
А хто мажор, той і заплатив, і відслужив. Є ж
іще така послуга, як готовий військовий квиток. Коштує він на багато дорожче.
Але так звані дітки «мажорчики», мають можливість зробити все, що їм потрібно,
не відриваючись від телефону і кредитної картки. Їм сьогодні можна все, бо, як
я вже не раз переконався, гроші правлять всім. Без них ми ніяк. І «мажорчики»
без тих кольорових папірців, вартість виготовлення яких коштує не більше 85
коп./шт.., не зможуть нічого зробити. Але якими ж тваринами інколи бувають ті
підлі юні створіння, які не мають ніяких цінностей, знаючи, що мають в гаманці
200 у.о, і, порушивши ПДР, можуть «розрахуватись» із ДАІшником. Але, інколи,
розраховуючи на гаманець в ішені, витискаючи під алкогольним сп’янінням із
свого новенького авто максимум, вони натикаються на перехожого. Того відносить
на метрів 30, і, потім, як виявляється, пішохід сам на зебрі скочив на капот
його машини, а він рухався згідно з правилами ПДР. А чому потерпілий відлетів
на 30 метрів, не знає ніхто? Аномалія?!
А що ті підлі створіння зробили із Оксаною
Макар? Вони думали, що їм можна все. Їх ще на початку відпустили… «Синки!». Їх
би так покатувати! Але, завдяки добросовісних ЗМІ, з ними впораються вже там,
за решіткою. З такими там швидко розбираються. І що тут ще можна сказати?
Добре, що не 90-ті. Бо тоді судова система була надто слабенькою, а справу моли
так «замнути», що й до суду б не дійшла. Але зараз очухались трішки ЗМІ, і є
своєрідним санітаром у цій правовій системі! Хоча, подивимось, що буде далі —
який же вирок винесе суд?
Ще мене дивує «бідне» життя нашого вельмишановного
пана Перзидента. Скільки це питання піднімали журналісти «Української правди»,
журналісти ТВі, а толку ніякого. Президент конкретної відповіді не дає. Ось
пригадую одне відео, де Мустафа Найєм задає нашому вельмишановному главі
питання про його житло (Межигір’я), де саме наводить приклад щодо того, що
країна живе майже у злиднях, а багатство гаранта зростає. Чи не за ті кошти,
які він отримує на президентському кріслі? Дивно, але їх б не хватило на
квартиру нормальну в Києві. То звідки такий прибуток у держслужбовця найвищого
рангу? Можемо лише догадуватись, за які кошти…
А що говорити взагалі про чиновників і їхні
машини? Коли їде кортеж будь-якого «депутатика», мої очі розширюються до такого
кута зору, що очні яблука просто випадають. Машини не дешевше як 100 тисяч «зелених»
за штуку! То скажіть, будь ласка, за які кошти? Ні, не так… За які заслуги їм
така честь використовувати бюджетні кошти? І знаєте, їм хватає наглості казати,
що коштів в бюджеті не хватає, через що з’являється криза… тра-ля-ля. І що
найголовніше, це те, що ми це знаємо, нічого з цим не робимо, далі мирно
платимо те, що нам сказали. А в когось банківські рахунки тільки й ростуть десь
там, за кордоном. А що творять відкрито із офшорами — взагалі жах. Можливо,
хтось пам’ятає, як пан Азаров виділив 2 млн. гривень (чи доларів) на допомогу країнам
Африки? Так от, я думаю, що ці гроші з держбюджету виділялись зовсім не для
того, щоб допомогти голодним у іншій країні (хоча в нас скоро буде ще гірше), а
для того, щоб згодом купити собі новенький «Ролс-Ройс» чи ще щось в такому
роді. А що, купив машину, ще й для прибережної зони достатньо.
До речі, щодо прибережної зони… Тут подейкують,
що пан Віктор Федорович має у власності (як Президент) прибережну зону в Криму,
де проводить VIP-полювання.
І ось мене завжди цікавило, чому в нашій країні є такі люди, які беруть певну
територію у службовому порядку, але не дозволяють використовувати цю територію
простим людям. Скажімо так: я захотів під час сезону полювання побігати за «кабанчиком»
саме на тій державній території, де «бігає» наш Президент. Але є «але». Там не
можна бігати. Чому? Чому мені, як громадянину України не можна перебувати на
території, яка належить державі, але не є військовим стратегічним об’єктом,
промисловим об’єктом тощо. І взагалі, чому я не можу потрапити у будь-яку установу
нашої країни? Наприклад, я хочу подивитись особисто, на власні очі, як
проходить голосування у парламенті! Але туди допускають тільки журналістів, й
то тільки в спеціально відведені місця. І мало того, що влада боїться своїх
громадян, так вона ще й робить це дуже відкрито! 450 депутатів (чи скільки їх
там) огородили себе двометровим парканом, виставила варту і все… Щоб не мішали
лобіювати…
Хто ми такі взагалі? Для вищих чинів — ніхто. До
нас ставляться як до свиней. Роблять все, щоб не квичали, а коли нам підсувають
корито, ми тихенько жуємо. А якщо будемо далі квичати, то просто приріжуть. Це
не проблема сьогодні. «Беркутівців» хватить на всіх. І випустять в нас 4 тисячі
бойових патронів і не задумаються.
Я ще б багато писав, але й так думаю, що ніхто
до цих слів не дійде. А хто дійде, кому цікаво, робіть висновки самі, читайте
новини вітчизняні та зарубіжні. Аналізуйте самостійно і думайте, що нам можна
зробити для того, щоб щось змінити. Так, звісно, варто сказати, що починати
треба із самого себе. Але не забувайте, що ми будуємо наше суспільство, і, не
прагнучи до влади, а просто, керуючись навіть власним збагаченням, подумайте,
чи варто терпіти тих, хто гне нас заради прекрасних яхт, чудернацьких палаців
на воді, котеджів, будинків, машин? Чи варто нам гнути спину за копійки, щоб
якесь недобросовісне «бидло» їздило на дорожезному авто і кричало, що ми всі
ніхто? Вони забезпечать собі щасливу смерть, і не тільки собі, а й своїм дітям,
онукам… А ми горбатимось, сплачуючи шалені податки. Не важливо вже, кого
посадили, кого судять і так далі. Важливо, але не треба кидати основні сили
туди! Варто будувати нове щось, своє щось. Це, звісно, моя суб’єктивна думка. І
більшість із вас не погодиться із цим. Але прочитайте декілька архівів новин і
проаналізуйте самостійно. А журналісти, в свою чергу, будуть для вас санітарами
інформації. Даватимуть правдиву інформацію (надіюсь).
Хто читає ці слова, дуже вдячний за терпіння)
