воскресенье, 4 ноября 2012 г.

ВИБОРИ БЕЗ ВИБОРУ


Температура політичної кризи в Україні незмінна з 2005-го року. І пов’язана з тим, що у політиці – чимало грошей,  політиків і  амбіцій, але відсутнє стратегічне мислення,  державні діячі і державна воля. Відтак, в суспільній політичній свідомості існує очікувана потреба в альтернативних  політичних силах і нових обличчях.  Саме цим пояснюється успіх Яценюка і Тигіпко на Президентських виборах 2010-го року, а також наявність власного електорату у таких аморфних і невиразних партій як „Україна вперед” та „Удар”.  За інших умов вони би  не мали жодного шансу. А, з іншого боку, пояснювати їх існування громадським запитом, значить вдаватися до цілковитої наївності. Адже за всіма дійовими особами виборів 2012 чується цілком впізнаваний голос одного єдиного суфлера - „Партії регіонів”.

Наприкінці липня мені надійшла несподівана пропозиція взяти участь у передвиборчій кампанії одного із кандидатів у народні депутати по мажоритарній системі, що балотувався на Вінничині. Мова йшла про те,  аби допомогти у роботі над політичною програмою та агітацією, запропонований гонорар свідчив, що кандидат потребує, скоріш дешевої, ніж кваліфікованої роботи.
Федір Кравець - висуванець  від партії «УДАР»  в одномандатному 17 виборчому окрузі Вінницької області  - невисокий, середнього зросту і середнього  віку чоловік. На круглому обличчі – традиційні українські вуса, любить носити чорний костюм і туго затягувати  ремінь, щоби він звисав, наче змій, - така портретна фактура кандидата. Власне, мені було запропоновано створити його публічну біографію та попрацювати над іміджевою складовою, для чого було створено окреме видання.   
У Вінниці мене зустрів на чорній „Сангйонг”  козацького типу чоловік, який представився запросто – Сашко. Він теж приїхав „підтримати” Ф.Кравця, щоправда, як і я не через симпатії до його політичних ідей. Виявилося, до речі, що він – справжній кобзар, яких в Україні вже майже немає. І, якщо припустити, що всі кобзарі живуть за рахунок подібних „підробітків”, вочевидь, незабаром зникнуть зовсім.
У перший день роботи нам необхідно було зняти присягу. До професійних студій пан Федір їхати відмовлявся, відтак, вирішили знімати в агітаційному штабі. На місці виявилося, що в кабінеті, де планувалося знімати, це зробити не вийде – неможна зупиняти роботу найманих агітаторів. «Краще відзніми присягу на білому фоні і спробуй накласти банер. Скачаєш його з Інтернету та й накладеш», - таку я отримав професійну пораду. Що ж... Подальший діалог пана Кравця з його представником дещо пояснив.  Голова обласного штабу Ігор Ткачук  на прохання підтримати фінансово сказав: «Хлопці, немає на сьогоднішній день грошей, не виділяють».
Але всім відомо, що по 11 виборчому окрузі  кандидатом в депутати від «УДАРу» йде Людмила Станіславенко – дружина І.Ткачука. Сам він  21-й номер у пропорційних списках, а його рідний брат - заступник обласної організації – 46-й. Укріплюючи свої шанси потрапити  до Верховної Ради, вони певні, що для успішних виборів кандидату необхідно приблизно 250 -300 тисяч американських доларів.
Будинок пана Кравця  -  не царські палати, рядова будівля, що заховалася серед інших сільських хат: три кімнати і літня кухня.  Сила агітаційних засобів  — розкладний столик з газетами та брошурами «УДАРу». Його, до речі, аби розмістити, необхідно заздалегідь  забронювати місце, бажано, ясна річ, у людному місці. Наприклад, біля входу до критого ринку, де ми й розміщуємося  на другий день моєї роботи.  Під стінкою одного із торгових павільйонів ми встановлюємо столик, кобзар Сашко дістає свою кобзу і починає грати. Він – наша „фішка” – одразу  привертає увагу перехожих. На відміну від пана Кравця, якого ніхто не знає, бо його обличчя не розтиражоване зовнішньою рекламою.  Тут набагато краще знають Матвієнко або Заболотного – вони на біг-бордах у самісінькому центрі ринку. Фото пана Кравця -  3х4  - ефектно красується лише на маленькій брошурі. Починається дощ. Усі агітатори швидко розходяться, але не через негоду. Їх час треба оплачувати, а грошей на це у штабі – немає.
Процедура жеребкування представників на виборчих дільницях, що відбулася того ж дня у місті Ладижині, пройшла спокійно і без підозр у фальсифікаціях. І ми поїхали в село Соболівка, де мешкає 3 тисяч голосуючих. У цей день громада святкувала, і, очікувалося, що можна буде роздати агітацію власноруч та поспілкуватися із людьми. Однак вулиці села були спустілими, а голови сільської ради  (до якого вирішили піти прямо додому)  вдома не було. Поїхали до нього – на роботу. Розмова, щоправда, у пана Кравця з паном головою, не складалася, бо останній, висловивши свої політичні переконання, зазначив, що в партію „Удар” не вірить.
Наступного дня ми готувалися до ефіру на вінницькому державному телебаченні. Було запропоновано, або надати відзнятий матеріал, або виступити в прямому ефірі. Виступати пан Кравець боявся, тому знімали ролик, бюджет якого був меншим за копійку. Якість знятого – театральні синхрони колишніх співробітників пана Кравця – цілком відповідали наявному фінансуванню  Федір Кравець був кандидатом у депутати, але все вказувало на те, що такі люди депутатами бути не можуть – прості, наївні і чесні.  
У Києві пан Кравець сфотографувався у професійному фото-салоні. З цієї нагоди він одяг  краватку: «у всіх фото з краваткою, а у мене без». Там же ми зробили фотомонтаж Федора Кравця із Кличком. Виявляється, у третьому тисячолітті, аби створити політичну силу зовсім не потрібно мати спільну політичну думку, тим більше – обмінюватися поглядами на партійне життя. На з’їзд партії, що відбувся 14 жовтні, пана Кравця запрошено не було.  Натомість  київському штабі „Удару” на агітаційному столі пропонувала себе партія «Україна — вперед!». Така собі політична еклектика і діалектика.  
У Києві ми обговорювали створення партійного видання.  Головний редактор пропонував  усім мажоритарникам будувати власну вкладку по його ж макету, де не рекомендував змінювати першу та останню сторінки.  Там якраз зазвичай йшли „пять ударів Кличка”. Хоч насправді передбачалось представлення власне самого кандидата. Вкладку „пана Кравця” було зроблено.
Цікаво, що напередодні самовисуванець Микола Кучер запропонував пану Кравцю 500 тисяч гривень за те, що той зніме свою кандидатуру з виборів. Але той, як він сказав, відмовився у силу своїх переконань та цінностей. Відмовив із дещо наївними словами, що його висувала партія, яка через короткий час винесла рішення про зняття 32 кандидатур (зокрема 26 із них -на користь опозиції та 6 - на користь само висуванців). Серед них - Федір Кравець. „Мій” кандидат тільки хотів щось сказати, як йому швидко пояснили, що висловлюватися не потрібно.
За законом України «Про вибори до Верховної Ради» кожен кандидат, який хоче зняти свою кандидатуру, повинен написати заяву про таке бажання. Але, якщо партія приймає рішення на з’їзді, достатньо подати його в ЦВК. Це нормальна процедура, якби не одне важливе спостереження. Пана Кравця зняли на користь Григорія Заболотного, а він не приховував, що є протеже Петра Порошенка. Останній же, не дивлячись на активне помаранчеве минуле має цілком „регіональне”, біло-синє теперішнє, будучи міністром  нинішнього уряду. Відтак, в окрузі лишився один Микола Кучер, який, як всім відомо, давно є провладною людиною. Так кому насправді намагається партія В.Кличка  нанести свій удар? 

Комментариев нет:

Отправить комментарий