Історичний момент ЄвроУкраїни!

Сьогодні ми переживаємо історичний час для усього суспільства. Це визначний час для кожного із нас. 1 грудня, коли на вулиці Києва вийшли сотні тисяч людей, мені телефонує мій друг. Каже, що знаходиться якраз на Майдані Незалежності, його звільнили від силовиків.  Я кажу, що проходжу КМДА, тут багато активістів заходять просто всередину. В той момент мій друг каже: «Мар’яне, ми переживаємо історичні моменти. Слава Україні».

І справді історичний. Бо ще ніколи в українському медійному полі не було такої інформаційної блокади. Правду можна дізнатись лише із найбільш брехливих соціальних мереж, або офіційних сайтів різних провладних людей.

Скажу, що це може бути старт переродження українських ЗМІ і політики. Із неділі ходять чутки про те, що ось-ось нападуть силовики і розженуть Майдан Незалежності. Що збираються сотні молодих юнаків спортивної зовнішності для того, аби провокувати людей і робити безпорядки.

Насправді все не так. Я не втримався і вирішив все-таки трішки написати. Впевнений, що тут буде не повна інформація. Але разом із власними домислами спробую передати те, що відчуваю я на Майдані.

Вчора (6 грудня –ред.) я вирішив пройтись по усіх так званих гарячих точках в Києві. Стартував на Майдані Незалежності. Усіх хто там був, підтвердять мої слова. Атмосфера тепла, дружня. Повсюду пахне креативом. Поряд отці, які молитвою бережуть кожного присутнього. Десь роздають каву, чай. Роздають бутерброди, гарячу їжу. Всюди багато добрих людей. Хтось приносить із собою печиво, чай в термосах, цукерки і просто роздає їх людям. Хтось у волонтери записується. Усі щось співають, хтось навіть танцює. Десь читають вірші, хтось слухає виступи на сцені.

Для мене це уже нормально. Я стою на Майдані із 21 листопада. Але багато людей ще до цього не звикли, особливо ті, хто говорять про те, що там жах коїться!

Але мене більше цікавили різні легенди про Банкову, про Маріїнський парк. Чи дійсно там так небезпечно, чи вдарять по голові. Ви знаєте, я ніколи не отримував такого задоволення від того, як спростовував для себе різні дурниці.

Я пройшовся у верх по Банковій. Мені вдалось навіть підійти до міліціонерів, які охороняють АП впритул. Вони не посміхались. Жоден. Можливо тому, що я із фотоапаратом був, а, можливо, тому, що їм дуже холодно. Щити у руках весь час дзвеніли, стукаючись об щити сусіда по колоні. Я впевнений, що вони ще й голодні. Невже їх там кормлять? А якщо кормлять, то чим?

А на Майдані кормлять усіх.

Після цього мене ще здивувала одна картинка. Жінка на колінах співала пісню-молитву із зверненням до народу про допомогу, про єдність, про братерство. Мене заділо навіть.

Потім я почав підніматись по Інститутській вверх. Перші три проїзди в сторону ВР та Кабінету Міністрів із двох сторін щільно перекриті автобусами із силовиками. Але далі по курсу вдалось таки потрапити у Маріїнку. Там усе по периметру заблоковано автобусами. В середині, ліворуч від ВР поставлена сцена із діотними моніторами. В той час невідомий мені голос лунав у колонках і кричав російською мовою, що опозиція зарвалась. В середині теж є польова кухня, теж є намети. Але там роздають по «50». І закусити дають. Туди мало кого впускають і майже нікого не випускають. Всі роблять що хочуть. Хтось в карти грає, хтось просто сидить. Ввечері більшість присутніх були чоловіки. Це мітинг від Партії Регіонів.

Я пройшовся далі, вже в сторону оглядового майданчика. Там зараз відбувається реконструкція його. Щоб пройти у Маріїнський парк і спуститись до Кабінету міністрів є два варіанти. Або пробитись через буд майданчик, або ж повертатись до Майдану Незалежності тим же шляхом, що і прийшов. Але я вирішив подивитись скільки там силовиків і спецназу ще є. Я спустився. Побачив, як хлопці вільно собі курсують у зону, де будівництво. Там біотуалети стоять. Також там стояв охоронець. Простий українець, який вийшов на чергування, на зміну. Я запитав, чи можна пройти через буд майданчик, щоб не обходити. Він люб’язно дозволив, ще й провів. Показав, де можна послизнутись, наступити на небезпечні предмети. Зокрема, поки ми йшли, він нас запитав, що там на Майдані. Ми йому розповіли, що тисячі людей стоять, куліш варять, чай п’ють. Музику слухають, про політику говорять. А що тут у вас? Він каже, що вдень говорив із тими, що в середині. Це люди, які працюють в держустановах, і їх примусово звозять сюди, наливають по «50» і не випускають до кінця зміни. От як закінчиться кінець зміни, тоді і підуть.

Людей то всього нічого там було. Близько тисячі. А от автобусів навколо близько 50-ти. І все оточено дуже серйозно. І миша не проскочить ні туди, ні назад.

Коли ми уже повертались назад, підходили до Майдану, дівчинка, яка була у нашій компанії екстремальної ходи, сказала, що нарешті вона відчуває себе у безпеці. Саме на Майдані.

А я скажу вам таке. Я відчував себе весь час у безпеці. Просто ці інформаційні ігри створюють таке враження, що в країні війна. Не все так погано, як здається. Насправді у нас поки усе дуже і дуже мирно, дружелюбно!

І, щоб ви розуміли, від цих мирних акцій влада починає захищатись. Те ж зібрання людей біля ВР – це і є захисна реакція Партії регіонів.

Тому я закликаю усіх приєднуватись до нас, на Майдан Незалежності і насолоджуватись тією атмосферою революції без вагань!