Чи то я
зачитався, чи вже давно пропустив зміст усього. Не можу собі уявити, що було б,
якщо не прийшла б весна? Вона не могла не прийти. Інколи дивуюсь, наскільки все
логічно і просто. Наскільки все послідовно і подекуди циклічно. І передбачуване…
Пальці тиснуть на клавіші, на екрані з’являються
слова. Руки трясуться, права тягнеться до білої чашки із зеленим чаєм.
Погашене світло. На дворі дощить вже четвертий день. Стільки ж очі не бачили
сонячного проміння. Світло кудись зникло. Натомість прийшла холодна темнота.
В очах то одна
картинка, то вже зовсім інша. І з швидкими переходами змінюється кожен кадр. За
спиною прожиті роки. І кожен останній дарує надію на кращий майбутній. В
навушниках щось таке, що розриває на частинки і заставляє щоразу тягнутись до
білої чашки, аби не задихнутись, не померти від спраги…
Там було все… Усе
моє «Я», всі мої амбіції, усі мої сили. Я знав, заради чого я це роблю. І я
хотів, аби усе було саме так, як відбулось. Життя налилось фарбами. Нова
палітра настільки унікальна, що присутні кольори, яких сама природа ще не знає.
Хай там що, але
нехай цю «отсєбятіну» зрозуміє той, кому це потрібно. Це можуть лише одиниці. І
я дякую усім тим, хто поряд. Це придає впевненості і підтримки у всіх життєвих
моментах. Я буду Вас усіх берегти!
Перегорнулась сторінка. І дописувати її тільки мені!
Комментариев нет:
Отправить комментарий